«А ле
том крил скоба під хмари полину…»
Наш молодий орел-скоб уже кружляє в піднебесних просторах на своїх могутніх крилах. Він уже знає, як злетіти із низів у недосяжну людським оком висоту, він відчуває розкіш волі в безмежному просторі, але він теж свідомий небезпек цього простору. Він уміє дати себе нести повітряним струмам і, непомітно нахиляючи широчезні крила сюди й туди та керуючи хвостом, мов би без особливого труду здіймається щораз вище й вище. Він визнається добре, який вітер приносить погоду, який насуває вологі хмари, а який жене люту хуртовину з убивчими блискавками й оглушливим гуркотом громів. Він на це все приготований і не лякається таких небезпек, бо він своєчасно вміє знайти собі захист. З найдикішими силами природи він дає собі раду й не дасть їм змоги заскочити себе. Серед найгрізніших явищ природи, серед найлютіших умов він живе довгі роки, втішається ненарушно здоровим, вільним, королівським життям.
Ось таким хочемо бачити нашого пластуна скоба. Хочемо, щоб він був втіленням слів нашої пластової пісні: “Ніщо нам лихо ні пригоди”, пластуном, що справді, за словами нашого пластового обіту, бореться з життям, “як з трудами у полі”. При тих трудах наш пластун розвідувач ознайомився добре зі способами, що ними можна давати собі раду в важких умовах, і набрався духу відпору труднощам та придбав самопевність і віру, що підготована, розумна, енергійна людина може завжди розраховувати на успіх у житті. Озброєний цією вірою, досвідом і непохитними лицарськими прикметами, він спокійно усвідомляє собі, що на ньому й на його друзях лежить співвідповідальність за долю Пласту, а згодом і за долю всієї національної спільноти. Зі зрозумінням цієї правди сприймає кандидат на пластуна скоба нелегкі вимоги ІІІ-ої пластової проб и, якою довести свою здібність і готовість до самостійного, повного краси і своєрідного стилю «Скобиного лету», до здійснювання слів пластового обіту.
«Життя у Пласті»